Єсть на світі доля, а хто її знає? Єсть на світі воля, а хто ж її має?

Нарешті настала весна. Рік за роком її прихід стає справжнім святом для всієї природи , коли все живе бурхливо відзначає своє нове народження. Так само і ми кожного року відзначаємо роковини геніального українського письменника Тараса Григоровича Шевченка. Його спадщині судилося пройти крізь віки і залишитися невмирущою і популярною. Хоча він прожив лише 47 років, з яких тільки дванадцять із половиною був вільною людиною, але залишив по собі поезії, прозу, листи, сотні картин і силу силенну малюнків. Його спадщина уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.
Учні нашої школи вже в котре мали можливість поринути в атмосферу того часу, коли жив і творив незабутній син українського народу. Але, певна річ, далеко не все сказано. Маленькі актори із 6 Б класу з допомогою класного керівника Дмитровської О.В. намагались донести до глядачів не тільки велику силу Кобзаревого слова, а й показати, що попри велику славу і визнання, Тарас Шевченко залишався нещасливою в особистому житті людиною. „Знаємо, що доля не дозволила поетові пережити повну, щасливу любов, а знаємо, яка глибока була в його душі потреба любити і бути коханим. Доля …казала йому бути бездомним цілий його вік…”
Далека і гірка була Тарасова любов,
Одвічні протилежності в житті,
Кружила заметіль навколо доль,
Заплуталось кохання в крижаній імлі.


Деякі фото можна переглянути тут.

Доля митця (115 років від дня народження Г. Косинки)

Г.Косинка… Середній на зріст. Обличчя натхненне, привітна усмішка, лагідні й пильні блакитні очі, глибокі й променисті, - вони передусім привертали до себе увагу. Ходив бадьоро, швидко, з піднятою, ніби закинутою головою й здавався вищим, ніж був. А був кремезний, присадкуватий. Волосся світло-русяве, хвилясте.
За характером – доброзичливий, прямодушний, м’який. У вчинках і діях відчувалася впевненість, і тоді проступали риси вольової вдачі.
Таким пам’ятають письменника його сучасники. Читаючи про це, мимоволі замислюєшся: чи здатна така людина на терор, насильство, розбій? А саме за участь у терористичній організації був заарештований і розстріляний Г.Косинка. Щоправда, через кілька десятків років реабілітований – посмертно, як і багато його товаришів по перу.
Письменник постійно й послідовно розкривав процес зростання людської гідності в середовищі українських незаможників. Його герої сильні й вольові, багаті й красиві душею, завжди дійові й життєво правдиві, переконливі. Усе, про що написав Г. Косинка, не видумане, відібране, виношене, виважене. Він добре знав психологію заможних селян, бо самому довелось з дитячих років поневірятися на чужих землях. Його герої — живі, пристрасні, колоритні фігури. Були вони страшними, часто жорстокими, немилосердними й цинічними, але не здатними протистояти руху часу.
Твори молодого новеліста були причиною його арешту, а згодом і розстрілу.

«І засяє дивовижне українське слово»

(до 245-річчя від дня народження Івана Петровича Котляревського)

Іван Петрович перший проклав глибоку борозну на цілині нової української національної культури. Його справу продовжило вже значно ширше коло її творців. Те, що зробив автор “Енеїди”, “Наталки Полтавки”, житиме у віках. Художність, простота, правдивість, щира мова до народу роблять його твори безсмертними, слава Котляревського справді нині “сонцем засіяла”.
Минуло 245 років від дня народження Івана Петровича Котляревського. Велика відстань відділяє нас від часу життя непересічного майстра, але інтерес до його творчості не згасає. Письменник посів гідне місце в українській і навіть світовій літературі як автор визначних творів, що не можуть не привертати увагу своєї самобутністю, оригінальністю, талановитістю й, як ні дивно – сучасністю.
Його твори завжди звучать актуально, хоч перше видання «Енеїди» вийшло понад 200 років тому. Боротьба проти старого та утвердження нових форм життя, складність і багатогранність людських взаємин завжди хвилює, знаходить співзвучні тони в душах людей в будь-який час. Саме реалістичним описом життя, втіленим у хвилюючи образи, і приваблюють твори Котляревського.
Іван Петрович – перший класик нової української літератури. Діяльність його припадає на час інтенсивного формування української нації, розвитку тих елементів, що її визначають. Зокрема, активно відбувалось творення української культури. Письменник спрямував українську літературу на шляхи, якими йшло письменництво цивілізованих народів.

«Переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги…»

(85 років від дня народження Д. Павличка)

Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи.
Давно написав ці слова український поет Д. Павличко, але як актуально вони звучать і донині!
Шлях сучасного письменника літературознавця й перекладача Д. Павличка і в житті, і в літературі, і в громадській діяльності був надзвичайно складним. Таким він залишається, мабуть, і досі, зважаючи на наш непростий час. Були в його житті злети й падіння, гоніння, покарання та нагороди, переоцінка цінностей.
Д. Павличко — лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка 1977 року, автор багатьох літературно-критичних статей, один із засновників Народного руху України, Демократичної партії України, у 1990-1994 роках — депутат Верховної Ради, певний час був послом України в Канаді.
Д. Павличка цікавлять усі теми й проблеми, що йому сучасні. Поет завжди переймався проблемами збереження національної свідомості рідної мови. Тому болем душі пройняті його вірші про це. Д. Павличко досконало володіє поетичною майстерністю. Йому до снаги і класичні вірші, і сонети, і верлібр, і рубаї. Поезії його часто задушевні, мелодійні, тому багато з них покладені на музику.

«Схилімо голови в скорботі»

День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.
Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою. Пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими. Нехай у мільйони маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору. Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.
Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував! Ніхто не має права про це забути. Схилімо голови в скорботі перед невинно убієнними. Пом’янемо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії...

«Співець людської душі»

(150 років від дня народження М.Коцюбинського)

17 вересня 2014 року культурна громадськість України та світу за підтримки ЮНЕСКО відзначає ювілей Михайла Коцюбинського – 150-річчя від дня його народження.
«Рідкісної душевної краси й благородства був Михайло Коцюбинський. Чарівна людина і справжній поет. Читайте його пре¬красні твори, у нього є чого повчитися», –писав Максим Горький.
Коцюбинський був і залишається одним з найоригінальніших українських прозаїків. М. Коцюбинський одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Його творчість завжди була предметом суперечок літературних критиків. Ще і дотепер деякі дослідники про модернізм М. Коцюбинського говорять обережно, називаючи його імпресіоністом у літературі.
Мовна практика Коцюбинського — один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.
Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.

«Останній звук моєї ліри не буде криком безпорадним…»

(135р років від дня народження Г.Чупринки)

Григорій Чупринка залишив помітний слід в українській історії і як поет, і як борець за самостійність нашої Батьківщини. Його образ у літературі завжди був привабливим та осяяним романтикою героїчного життя і героїчної смерті, а ім’я стало одним із символів незборимості українського народу.
Все ж поезія Г Чупринки — це своєрідна кардіограма духовного биття серця значної частини української інтелігенції першого десятиріччя XX ст. Це складний період нашої духовної історії. Він пов’язаний із емоційно стимульованим активним пробудженням національної свідомості, розумінням необхідності вироблення нових шляхів розвитку національної культури й літератури, динамічною гонитвою за новими образами, за новими формами й засобами самовираження.